пʼятниця, 17 листопада 2017 р.

Інтернет-реліз : Телекомпанія "Умань" і Уманська міська бібліотека-філія № 5: заходи інформаційного, освітнього та виховного характеру (2012-2015р.р.)



Уманська міська бібліотека-філія №5: Книга і читання: "Книга і читання - особливі чинники формування особистості"

Уманська міська бібліотека-філія №5: Здоровий спосіб життя: Здоровий спосіб життя, алкоголізм , наркоманія, токсикоманія  та правопорушення

Уманська міська бібліотека-філія №5: Права людини: Тематичний захід інформаційного, освітнього та виховного характеру "Права людини в українському суспільстві"

Уманська міська бібліотека-філія №5: Спорт і фізичне виховання: Спорт і фізичне виховання - утвердження здорового способу життя і зміцнення миру 


  Уманська міська бібліотека-філія №5: Про Т.Г.Шевченка: Літературно-мистецьке свято  "Де Шевченка слово панувало - цвіт кали...              
                                  
 Уманська міська бібліотека-філія №5: Умань в історії України: Міська краєзнавча конференція   "Умань в історії України" (присвячена 395-ій річниці  першої письмової  згадки про наше м...

Уманська міська бібліотека-філія №5: Зустріч з мистецтвом: Зустріч з мистецтвом   
                                   


                                                                
      
                                                           
                                           

пʼятниця, 10 листопада 2017 р.

Літературна інформина : Уманські письменники про Андрія Малишка ( До 105-річчя від дня народження)


           
       

Співець життя, молодості,
любові: такий він для нас,
незабутній Андрій Малишко
                             О. Гончар


        14 листопада виповнюється 105 років від дня народження відомого українського поета Андрія Самійловича Малишка.
Кращі з його поезій завжди відзначалися новизною змісту, оригінальною образністю, досконалістю літературних форм.
       Віршам поета притаманні глибокий ліризм, емоційність, органічне відчуття фольклору, народних уявлень, особливий потяг до прекрасного.
       Чимало віршів Андрія Малишка “Пісня про рушник”, “Ми йдемо, де трави похилі…”, “ Пісня про Київ”,” Вчителько моя…”,  “Цвітуть осінні тихі небеса”, “Пісня про рідну землю” композитором Платоном Майбородою були покладені на музику і стали народними піснями.
       Андрій Малишко - поет – лірик. Його голос, то ніжний , і схвильований, як перші слова кохання, то гнівний, сповнений пристрасті вибухової сили, не можна сплутати з чиїмось іншим.
Провідний мотив творчості А. Малишка – любов до України. Його поезія збагачує нас, виховує розуміння прекрасного. Серед письменників ніхто не знав стільки пісень, як Андрій Малишко, і ніхто не вмів їх так гарно співати , як він. Отож мати не тільки рушник вишиваний дала на щастя синові, а й українську народну пісню. Він створив багато пісень,  які живуть і нині.
Від пісні, від звичайної розмови, від гарячого земного життя йде Малишкова поезія, тому так пахнуть чебрецем, полином, м’ятою, степом, Дніпром, квітучим вишневим садом його вірші.
         Поет завжди і скрізь, за будь-яких обставин залишався патріотом України, її мови, культури, історії. Він був не з тих, хто приховував свої погляди, лицемірив, аби заслужити прихильність можновладців. Такий делікатний у спілкуванні з людьми, він ставав на диво непохитним і безкомпромісним, коли потрібно було відстояти свою позицію.
        Звичайно, певна частина поетичних творів, написаних Андрієм Малишком, - то данина часу, проте все краще зі створеного митцем, назавжди залишається в історії української літератури.
          Місцева письменниця, публіцист Ольга Павленко, авторка книг  "Мальви на причілку", "Абетка – ярмарок", переможець літературних конкурсів, член Національної Спілки Письменників України в студентські роки на літературних зустрічах зустрічалася з Андрієм Малишком. Має книгу з його автографом і власний твір про пісню "Рідна мати моя..", яка відома у всьому світі.
         Лариса Шабаліна - місцева поетеса, співачка, художниця написала вірш : Авторові “Пісні про рушник.

Обухів пам’ятає про Малишка.
Течуть літа, мов Кобрини вода.
Мале дитя відкриє вперше книжку
І Пісню про рушник візьме у дар.

Та й розпочне знайоме: Рідна мати…
Проллеться слово світлом з роду в рід.
І квіти шани будуть проростати
У неньки Ївги на сумній горі.

Простелеться дорога рушниками,
Які вкриває двостороння гладь.
Поета хата білена руками
Тих берегинь, чиї думки летять.

В минуле, щоб зв’язати з сьогоденням,
Бо із глибин видніше майбуття.
І сяють обереги одкровенням
На вишитому дереві життя.

Є вулиця Малишкова і школа,
Козацький хрест, що тричі воскресав
Із небуття, як в казці. Видноколом
Вітри мелодій, відблиски заграв…

Ні, не згасає про поета згадка.
На материзні – серця материк.
І Ольга Сак – з його таки нащадків –
Малює герб, а в ньому – той рушник.             
/
    Малюнок автора - Лариси Шабаліної.       
            Читаючи твори А.С. Малишка ми насолоджуємося чистою, виразною мовою, яскравими образами, а найбільш, мабуть, глибиною ліричного почуття.
             У памяті сучасників назавжди зберігся образ Малишка – людини рідкісного душевного багатства, полум’яного патріота, поета-трибуна, чесного і принципового, з іскристим вогнем в очах.

середа, 1 листопада 2017 р.

Інформ-досьє : Перше репринтне, доповнене видання на Україні “Лихо з розуму” (до 80-річчя В'ячеслава Чорновола)

Отак і ви прочитайте,
Щоб не сонним снились
Всі неправди…
--------------------------------------
Щоб ви розпитали
Мучеників: кого, коли,
За що розпинали!
(Тарас Шевченко,
І мертвим, і живим , і ненародженим…)
      
“Лихо з розуму (Портрети двадцяти „злочинців“)” — перший український документальний збірник, складений у 1967 В'ячеславом Чорноволом у Львові.
У ньому зібрані матеріали про Першу хвилю арештів серед української інтелігенції 1965—1966: біографічні довідки про 20 політв'язнів цього «набору», їхні листи, звернення, літературні та художні твори.
Крім того, В.Чорновіл включив до збірника списки в'язнів Дубравлагу (Мордовські табори) — учасників боротьби за незалежність України 1942—1954, а також українців, засуджених за релігійні переконання.
Українською мовою книжка вперше вийшла 1967, зажила міжнародної популярності (1968 вийшло англійське видання, 1974 — французьке) і зробила відомими багатьох українських інакодумців. За цю книжку Чорновіл ув'язнений 3.08.1967 р., а 1968 р. удостоєний міжнародної журналістської премії (Велика Британія). 1996 за цю та інші праці, раніше інкриміновані як антирадянські, він удостоєний Державної премії ім. Т. Г. Шевченка в галузі публіцистики. 1991 збірник перевиданий у Львові. Увійшов до 10-томного зібрання його творів (т. 2, 2003 р.).
   

Жодна українська публікація і жодна українська справа не здобула у Західному світі, в Америці й Канаді, такого колосального розголосу, як «Лихо з розуму» англійською мовою. Є сотні вирізок з преси англійською, французькою, іспанською, німецькою мовами, які писали про Чорновола і про “Лихо з розуму”
24 грудня 1937 року в селі Єрки Звенигородського району Київської області в родині сільських учителів народився В’ячеслав Максимович Чорновіл.
У 1946 році разом з сім'єю переїхав до села Вільховець і пішов в школу відразу в другий клас. Закінчив школу в 1955 році і вступив на філологічний факультет Київського державного університету імені Т. Г. Шевченка. На другому курсі перейшов на факультет журналістики, був комсоргом.
У 1958 році у нього з'явилися перші проблеми в зв'язку з його політичними поглядами, і він був змушений виїхати на рік у Жданів на будівництво домни. Вже тоді він публікувався в різних газетах. У 1960 році закінчив з відзнакою університет і захистив дипломну роботу «Публіцистика Бориса Грінченка».
З липня 1960 по травень 1963 року працював на Львівській телевізійній студії, спочатку редактором, а потім старшим редактором випусків для молоді. З травня 1963 по вересень 1964 року жив у Вишгороді, працюючи на будівництві Київської ГЕС. У 1964 році захистив кандидатську дисертацію і влаштувався в газету «Молода гвардія».
4 вересня 1965 В'ячеслав Чорновіл, Василь Стус та Іван Дзюба виступили в кінотеатрі «Україна» на прем'єрі фільму Сергія Параджанова «Тіні забутих предків» з протестом проти арешту української антирадянської інтелігенції - «Шістдесятників». За це Чорновіл був звільнений з «Молодої гвардії». Після цього він влаштувався в газету «Друг читача» літературним працівником.
У листопаді 1967 року був вперше засуджений на шість років в колонії суворого режиму. Причиною стала його книга про шістдесятників "Лихо з розуму». Після дострокового звільнення в 1969 році перебивався випадковими заробітками - працював спостерігачем на метеорологічній станції в Закарпатті, землекопом археологічної експедиції на розкопках античної Тіри в Одеській області, вантажником на залізничній станції у Львові.
З 1970 року видавав підпільний журнал «Український вісник», за що в 1972 році був засуджений вдруге - на шість років ув'язнення в колонії суворого режиму і три роки заслання. Покарання відбував у Мордовії та Якутії. У 1978 році вийшов на свободу.
У травні 1980 року втретє був заарештований і засланий на п'ять років у Якутії. Проте вже в 1983 році Чорновіл вийшов на волю, хоч і без права виїзду на Україну, куди він повернувся лише в 1985.
У 1988 році Чорновола намагалися позбавити радянського громадянства, однак він закликав всі країни світу не приймати його. У тому ж році разом з іншими дисидентами створив Українську Гельсінську спілку - це була перша спроба політичної опозиції радянському уряду.
8-10 вересня 1989 року за участю Чорновола був створений «Народний рух України за Перебудову» (згодом - Народний рух України).
30 березня 1990 обраний народним депутатом України, отримавши 68,60% голосів при 7 претендентах (по одномандатному округу). У квітні 1990 року також обраний головою Львівської обласної ради.
У жовтні 1991 року на Великій козацькій раді його обрано Гетьманом українського козацтва. 1 грудня 1991 посів друге місце на перших виборах президента України, набравши 7 420 727 голосів (23,27%).
З 28 лютого по 1 березня 1992 пройшли Треті всеукраїнські збори НРУ, на яких був відвернений розкол партії, що назрівав у зв'язку з протистоянням В'ячеслава Чорновола з одного боку та Івана Драча і Михайла Гориня з іншого. Всі три діячі були обрані співголовами НРУ. На Четвертих всеукраїнських зборах НРУ в грудні 1992 року обраний одноосібним главою партії. Невдоволені його політикою вийшли з партії і створили «Всенародний рух України», політична діяльність якого незабаром зійшла нанівець.
У березні 1994 року В'ячеслав Чорновіл вдруге був обраний народним депутатом України (62,52% голосів, при 15 претендентах).
З 1995 року до самої смерті був членом української делегації в Парламентській асамблеї Ради Європи (ПАРЄ).
На виборах до Верховної ради 29 березня 1998 втретє обраний народним депутатом України.
На дев'яті всеукраїнські збори НРУ, що відбулись з 12 по 13 грудня 1998 року, висунув свою кандидатуру на пост президента України (на 1999 рік були заплановані вибори президента) разом з Геннадієм Удовенком. Однак, у січні 1999 року свою кандидатуру зняв. 28 лютого 1999 в НРУ відбувається черговий розкол. Заступник В'ячеслава Чорновола Юрій Костенко з групою прихильників намагається прийти до влади, але його дії визнано незаконними, і керівництво залишається у В'ячеслава Чорновола.
В’ячеслав Чорновіл журналіст, публіцист, правозахисник, політичний діяч, належав до покоління “шістдесятників”. Провідник українського національного українського національно-демократичного визвольного руху кінця 80-х —90-х років; Герой України (2000, посмертно). Лауреат Міжнародної журналістської премії ім. Ніколаса Томаліна (1975). Ініціатор проголошення Декларації про державний суверенітет України 16 липня 1990 р. та Акту проголошення Незалежності України 24 серпня 1991 р.
Книга В’ячеслава Чорновола “Лихо з розуму” була збіркою матеріалів про долю 20 засуджених у 1966 році молодих українських інтелігентів. Її публікація за кордоном СРСР послужила приводом до арешту в 1967 році автора й позбавлення його волі на 3 роки “за наклепницьку діяльність на радянський суспільний лад”.
Оскільки сам В’ячеслав Чорновіл належав до числа правозахисників, його розповідь є поглядом на дисидентський рух зсередини. Він чудово знає предмет, який описує. У цьому і полягає цінність його свідчень як історичного джерела.
25 березня 1999 року Чорновіл загинув у автокатастрофі, коли повертався з поїздки у Кіровоградську філію Руху.
Під Борисполем автомобіль політика врізався у навантажений зерном "КамАЗ" із причепом, який здійснював розворот посеред траси.