понеділок, 27 листопада 2017 р.

Умань та Уманщина у ХІХ столітті

Умань та Уманщина в київських газетах ХІХ ст.. Випуск І / упоряд. В.М. Давидюк. – Умань: Видавничо-поліграфічний центр “Візаві”, 2017. – 266 с.

         У книзі зібрані газетні публікації київських газет про події, що відбувалися у м. Умань та повіті в ХІХ столітті.
          Рекомендована для істориків, краєзнавців, екскурсоводів, студентів, учнів та всіх, кого цікавить наше місто та його історія.

Від рецензента доктора історичних наук, професора Тетяни Кузнець.
        Перш за все хочеться порушити традицію звернення до читачів і звернутися до укладача цієї книги. Звернутися зі словами щирої подяки за подвижницьку працю, за патріотизм, за невичерпну любов до рідного міста.
       Професійні історики і краєзнавці усвідомлюють необхідність написання історії нашого міста та регіону. Але поки-що це завдання виконати не вдається в силу об’єктивних причин. Ще триває процес наближення до реалізації цієї мрії, але про його завершення говорити передчасно. Тут необхідні деякі пояснення.
       Дивлячись як хвацько пишуться історії багатьох населених пунктів, приходить розуміння, що з історією Умані такий варіант не пройде. Справжній історії міста ще доведеться зачекати тільки тому, що безнадійно втрачений потужний комплекс писемних джерел (знищення історичного архіву Умані в роки Другої світової війни), а джерельна база ще не сформована і створюється повільно. Без джерельної бази усі потуги написати історію міста приречені на фіаско, оскільки без джерельного підгрунтя спроба побачити і почути минуле є нездійсненною.
         І ось ми наближаємось до оцінки роботи Владислава Давидюка. Знайдений і включений ним до книги матеріал – це суттєвий внесок у джерельну базу історії Уманщини. Зібрані газетні публікації про місто і повіт з часом як пазли ляжуть у загальну картину соціально-економічного аспекту історії краю, а поки-що вони збережені від втрати і передані для ознайомлення та осмислення істориками.
        Навіть перше побіжне прочитання зібраних матеріалів дає підстави вказати на їх великий інформаційний потенціал. Поза великим сумнівом, вони є неоціненно важливими для відтворення соціальної та економічної історії. Але, окрім важливості своєї змістової частини, ці публікації увібрали так званий колорит епохи і дають можливість зрозуміти тодішні суспільні настрої.
        Немає абсолютно ніяких сумнівів у тому, що зібрані та систематизовані Владиславом Давидюком публікації про Умань та Уманський повіт сприятимуть наближенню істориків до написання історії нашого краю.
        Дякуючи за цю працю, хочеться побажати Владиславу Мироновичу Давидюку, плідної еврестичної роботи, нових знахідок, реалізації творчих планів, що є важливим для нинішніх та наступних поколінь уманчан.
        ВІд упорядника:
       До нашого часу не збереглося місцевих газет, які б містили інформацію про події, що відбувалися у м. Умань  та повіті в ХІХ столітті. Зі щоденників Петра Федоровича Курінного (відомий в місті адвокат, громадський та кооперативний діяч) ми дізнаємось, що в місті у другій половині ХІХ століття виходили газети. Навіть відомо назви деяких із них: “Народная польза” та Уманская жизнь”. Прикро, але до нашого часу жоден із номерів уманських газет того часу не зберігся. Найстаріша газета, що виходила в місті та зберігається в Уманському краєзнавчому музеї, датується 1904 роком. Знайомлячись з дослідженнями Миколи Федоровича Комарницького (відомий уманський історик, краєзнавець. журналіст), я звернув увагу на те, що у своїх історичних публікаціях він часто посилається на витяги з київських газет ХІХ століття. І це не випадково, адже газета – це своєрідний літопис тієї чи іншої епохи.
       Підшивки київських газет та деяка частина уманських газет зберігаються у Національній бібліотеці України імені В.І. Вернадського та бібліотеці Державного архіву Київської області.
      У своїй першій книзі я помістив статті, які свого часу були опубліковані у київських газетах “Заря” та “Жизнь и искусство” у другій половині ХІХ століття. Дані газети цікаві тим, що там вміщено статті уманських кореспондентів, у яких вони описують тогочасні події в місті та повіті.
      Політична та літературна газета “Заря” видавалася в місті Києві з 1880 по 1886 роки щоденно. Це була одна з найкращих провінційних південних газет. Фактичним редактором –видавцем газети був М.Г. Кулішер. Михайло Гнатович – публіцист і дослідник історії первісного права. Народився у 1847 році в єврейській сім’ї, навчався на юридичному факультеті Київського, Одеського і Петербургського університетів.
       Щоденна літературна, політична і художня газета Жизнь и искусство, видавалася з 1894 року в Києві під редакцією М.Е. Країнського. У Національній бібліотеці України імені В.І. Вернадського зберігаються підшивки цієї газети .
      Статті з газет подаються мовою оригіналу із збереженням стилю викладу і всіх мовних особливостей часу їх видання. Читаючи дані статті, читач зверне увагу на те, що в одній статті розповідається про декілька випадків без всякого зв’язку між ними. З нового абзацу, як правило, нова подія не пишеться. Це найбільше стосується газети Жизнь и искусство.
      Книга рекомендована для істориків, краєзнавців, екскурсоводів, студентів, учнів та всіх, кого цікавить наше місто та його історія.

середа, 22 листопада 2017 р.

Бібліомікс : “Тридцять третя сльоза”

     Історія нічому не вчить, а тільки карає за незнання уроків.
 (В. Ключевский)
    Історія народу є так само його заповітом. (В. Швебель)
 


А все почалося з політики...

Ніхто й не здогадувався, що на Україні, яка ще недавно годувала майже всю Європу,  люди невинні гинуть мільйонами… з голоду! Сльози…
Я могла б зробитиглибоке дослідження, але залишу це науковцям. Мною ж рухають лише емоції та глибокий жаль… Зізнаюсь, що прочитала лише одну книгу про Голодомор ще коли була менша, та коли беру до рук її знову – не можу спокійно читати. Над працею Голодомор 1932-1933років на Уманщині : очима свідків, мовою документів і матеріалів. зронила не одну сльозу, поки дочитала на одному диханні. У людей пропало найцінніше – віра, адже одним із завдань радянського терору було зруйнувати все людське і добре, що було в українцях. Гадаю, про Голодомор повинен знати кожен і шанувати пам’ять про загиблих аби уникнути помилок для прийдешніх поколінь. Погоджуюсь з тезою, що там, де вожді і вождики насильством усе поставили з ніг на голову, народ ніколи не міг жити щасливо…. Україна велика, гарна, добра та… любляча. То ж постараймося, аби історія не повторювалась, адже мільйони українців не даремно покинули цю стражденну землю, на якій тепер ми, сучасні українці, будуємо незалежну державу…
                                                                             Марина Король

         Шановні читачі! Ви тримаєте у руках одну з найважливіших книг національної пам’яті України. У чотирьох томах, які були зібрані у 80-х роках ХХ століття для спеціальної Комісії Конгресу США, зафіксовано свідчення наших земляків, що пройшли крізь пекло Голодомору 1932-1933 років.Ця книга правди вийшла і в Україні.
Великий голод в Україні 1932-1933 років:  у ІУ т. Т.І. Свідчення очевидців для Комісії Конгресу США /Виконавчий директор Джеймс Мейс. – К.: Вид. Дім “Києво-Могилянська академія, 2008. – 838 с.
Перший том чотиритомного видання матеріалів Конгресово-президентської Комісії США з вивчення Великого голоду в Україні 1932-1933 рр. містить свідчення очевидців-емігрантів з України, що були зібрані впродовж 1983-1984рр. за спеціальною методикою oral history і є доказом геноциду українського народу. Ключова акція уряду   (конфіскація всіх продовольчих товарів тривалого зберігання в українських селах у січні 1933 р.) була здійснена на основі усних вказівок. Вона може бути встановлена тільки за подібністю дій чекістів і комнезамівців у різних селах України, засвідченою людьми, які бачили такі дії на власні очі. Тому свідчення є одним із найцінніших джерел з історії колективізації та Голодомору в Україні 1932-1933 рр.
Видання розраховане як на науковців, так і на широке коло тих, хто цікавиться історичним минулим нашої держави.

     Голодомор 1932-1933 років в Україні. Документи і матеріали /Упорядник  Р. Я. Пиріг; Національна Академія наук. Інститут історії України. Міжнародний благодійний ФондУкраїна 3000– К.: Вид. Дім”Києво-Могилянська Академія”, 2007. – 
1128 с.

В книзі вміщено великий комплекс документів і матеріалів, які переконливо розкривають причини, перебіг, масштаби та наслідки страшної соціогуманітарної катастрофи українського народу, інспірованої радянським політичним режимом на початку 1930-х років. Це найповніше тематичне зібрання автентичних джерел з історії українського голодомору. Розрахована на науковців, політиків, викладачів, студентів, краєзнавців, усіх, хто цікавиться цією трагічною сторінкою нашого історичного минулого.


     Лиха коса голодомору: 1932-1933. Авт. колектив: П. П.Панченко (керівник), М.О. Багмет, М.А. Журба та інш. – К.: Україна, 2008. – 432 с.

В книзі трагедія голодомору 1932-1933 років висвітлюється як у загальноукраїнському, та  регіональних аспектах. Авторський аналіз органічно доповнюється численними архівними документами, спогадами очевидців страшної трагедії.
Розрахована на викладачів і студентів вузів, педагогів та учнів старших класів, профтехучилищ, усіх, хто виявляє інтерес до історії України.
Василів-Базюк Л.Й.
У горі та сльозах наша доля… Геноциди в Україні.  Букрек, 2010. – 328 с.

        У своїй книзі авторка – наша краянка з Канади – звертається до сумнозвісних в історії подій, які увесь цивілізований світ визнав геноцидом українського народу. В її розповіді простежуються разючі паралелі, якими позначено трагічні сторінки нашої історії – від давнини до сучасності. Зі сторінок твору постають мотиви щирого вболівання за нинішній і майбутній день рідної матері-Вітчизни та заклично звучить ідея непорушного єднання українців на нашій, на своїй землі.

Голодомор 1932-1933 на Черкащині. Книга пам’яті в документах та спогадах.- Черкаси: Вид. Чабаненко Ю., 2007. – 484 с.

    Книга є унікальним збірником документів і   спогадів очевидців голодомору як однієї з найтрагічніших сторінок в історії Української держави, зокрема Черкащини.
Видання входить в серію науково-документальних книг про голодомор.
У першому розділі вміщено архівні матеріали з фондів Державного Архіву Черкаської області та архіву Управління СБУ в Черкаській області, а також центральних державних архівів України. Частина документів друкується в ксерокопіях. У наступних розділах опубліковано спогади очевидців і тих, хто пережив страхіття Голодомору. Переважна частина з них оприлюднюється вперше.
Книга завершується фотопублікаціями про жертви голодомору та заходи по увічненню їх пам’яті.
Ця книга – реквієм поневинно закатованих, принижених і затаврованих тоталітарним режимом.

Голодомор 1932-1933років на Уманщині : очима свідків, мовою документів і матеріалів. – Умань, 2008, - 479 с.

Шановні читачі ! Знайомство з даною книгою переконає Вас, що це не традиційне наукове дослідження з української історії. Це своєрідний пам’ятник, що увіковічнює  скорботну пам’ять про мільйони безневинних жертв голодомору 1932-1933 років в Україні.
Укладачі збірника поставили за мету представити найдостовірніші свідчення голодомору на Уманщині, обмежившись рамками Уманського району, який відносився до найбільш постраждалих регіонів України. Характерною рисою  пропонованого видання є насамперед масштабність. Три великі розділи включають свідчення очевидців великої народної трагедії, деякі документи місцевих радянських та партійних органів про масштаби страшного лиха, а також списки жертв голодомору по селах Уманського району.
Редакційна колегія: Усик С.О. (голова), Тригубенко О.С. (голова), Кузнець Т.В. (заступник), Сальнікова Л.А., Чорномаз Б.Д., Короп Н.В., Козоріз Л.С., Гайда Д.М., Супрунець О.А.
Барка В.К.
Жовтий князь: Роман / Худож. – ілюстратор
С.В. Кривенченко; Художник-оформлювач А.С.Ленчик. – Харків: Фоліо, 2008. – 317 с.
Творчість Василя Барки ( справжнє ім’я – Василь Костянтинович Очерет, 1908-2003), талановитого письменника і поета, представника української діаспори у Сполучених Штатах Америки, довгі роки залишалася невідомою в нашій країні.

Роман “Жовтий князь” (1958-1961 ) – це перший в українській літературі великий прозовий твір, присвячений національній трагедії України – страшному голодомору 1932-1933 років, що забрав життя мільйонів людей. Письменник створює символічний образ Жовтого князя, демона зла, який несе з собою лише руйнування, спустошення, муки і смерть.

Осьмачка Т.С.
Ротонда душогубців: Оповідання / Післямова М.Ф. Слабошпицького. – К.: Укр. Письменник, 2008. – 287 с.


 
У творі Тодося Осьмачки “Ротонда душогубців” зображено глибокий трагізм долі українського народу напередодні великого голодомору 1932-33 років, подано художньо- психологічний аналіз організації цього штучного голодомору правлячою тоді тоталітарно-терористичною сталінською клікою.




Старів Семен
Страта голодом /Пер. З анг. За ред. Р. Доценка. – К.: Вид. центр “Просвіта”, 2002. – 272 с.


Спогади Семена Старова про перебіг драматичних подій 1932-33 років в одному із сіл Черкащини – це докладне свідчення про Великий Голодомор. Видані вперше ( під псевдонімом Мирон Долот) англійською мовою в США 1985 року, ці спогади чималою мірою сприяли розкриттю справжньої суті більшовицького тоталітаризму. Нинішнє видання їх в Україні не менш актуальне:  це не тільки згадка про трагічне минуле, а й пересторога перед тим, щоб воно не повторилося в нашому майбутньому.

пʼятниця, 17 листопада 2017 р.

Інтернет-реліз : Телекомпанія "Умань" і Уманська міська бібліотека-філія № 5: заходи інформаційного, освітнього та виховного характеру (2012-2015р.р.)



Уманська міська бібліотека-філія №5: Книга і читання: "Книга і читання - особливі чинники формування особистості"

Уманська міська бібліотека-філія №5: Здоровий спосіб життя: Здоровий спосіб життя, алкоголізм , наркоманія, токсикоманія  та правопорушення

Уманська міська бібліотека-філія №5: Права людини: Тематичний захід інформаційного, освітнього та виховного характеру "Права людини в українському суспільстві"

Уманська міська бібліотека-філія №5: Спорт і фізичне виховання: Спорт і фізичне виховання - утвердження здорового способу життя і зміцнення миру 


  Уманська міська бібліотека-філія №5: Про Т.Г.Шевченка: Літературно-мистецьке свято  "Де Шевченка слово панувало - цвіт кали...              
                                  
 Уманська міська бібліотека-філія №5: Умань в історії України: Міська краєзнавча конференція   "Умань в історії України" (присвячена 395-ій річниці  першої письмової  згадки про наше м...

Уманська міська бібліотека-філія №5: Зустріч з мистецтвом: Зустріч з мистецтвом   
                                   


                                                                
      
                                                           
                                           

пʼятниця, 10 листопада 2017 р.

Літературна інформина : Уманські письменники про Андрія Малишка ( До 105-річчя від дня народження)


           
       

Співець життя, молодості,
любові: такий він для нас,
незабутній Андрій Малишко
                             О. Гончар


        14 листопада виповнюється 105 років від дня народження відомого українського поета Андрія Самійловича Малишка.
Кращі з його поезій завжди відзначалися новизною змісту, оригінальною образністю, досконалістю літературних форм.
       Віршам поета притаманні глибокий ліризм, емоційність, органічне відчуття фольклору, народних уявлень, особливий потяг до прекрасного.
       Чимало віршів Андрія Малишка “Пісня про рушник”, “Ми йдемо, де трави похилі…”, “ Пісня про Київ”,” Вчителько моя…”,  “Цвітуть осінні тихі небеса”, “Пісня про рідну землю” композитором Платоном Майбородою були покладені на музику і стали народними піснями.
       Андрій Малишко - поет – лірик. Його голос, то ніжний , і схвильований, як перші слова кохання, то гнівний, сповнений пристрасті вибухової сили, не можна сплутати з чиїмось іншим.
Провідний мотив творчості А. Малишка – любов до України. Його поезія збагачує нас, виховує розуміння прекрасного. Серед письменників ніхто не знав стільки пісень, як Андрій Малишко, і ніхто не вмів їх так гарно співати , як він. Отож мати не тільки рушник вишиваний дала на щастя синові, а й українську народну пісню. Він створив багато пісень,  які живуть і нині.
Від пісні, від звичайної розмови, від гарячого земного життя йде Малишкова поезія, тому так пахнуть чебрецем, полином, м’ятою, степом, Дніпром, квітучим вишневим садом його вірші.
         Поет завжди і скрізь, за будь-яких обставин залишався патріотом України, її мови, культури, історії. Він був не з тих, хто приховував свої погляди, лицемірив, аби заслужити прихильність можновладців. Такий делікатний у спілкуванні з людьми, він ставав на диво непохитним і безкомпромісним, коли потрібно було відстояти свою позицію.
        Звичайно, певна частина поетичних творів, написаних Андрієм Малишком, - то данина часу, проте все краще зі створеного митцем, назавжди залишається в історії української літератури.
          Місцева письменниця, публіцист Ольга Павленко, авторка книг  "Мальви на причілку", "Абетка – ярмарок", переможець літературних конкурсів, член Національної Спілки Письменників України в студентські роки на літературних зустрічах зустрічалася з Андрієм Малишком. Має книгу з його автографом і власний твір про пісню "Рідна мати моя..", яка відома у всьому світі.
         Лариса Шабаліна - місцева поетеса, співачка, художниця написала вірш : Авторові “Пісні про рушник.

Обухів пам’ятає про Малишка.
Течуть літа, мов Кобрини вода.
Мале дитя відкриє вперше книжку
І Пісню про рушник візьме у дар.

Та й розпочне знайоме: Рідна мати…
Проллеться слово світлом з роду в рід.
І квіти шани будуть проростати
У неньки Ївги на сумній горі.

Простелеться дорога рушниками,
Які вкриває двостороння гладь.
Поета хата білена руками
Тих берегинь, чиї думки летять.

В минуле, щоб зв’язати з сьогоденням,
Бо із глибин видніше майбуття.
І сяють обереги одкровенням
На вишитому дереві життя.

Є вулиця Малишкова і школа,
Козацький хрест, що тричі воскресав
Із небуття, як в казці. Видноколом
Вітри мелодій, відблиски заграв…

Ні, не згасає про поета згадка.
На материзні – серця материк.
І Ольга Сак – з його таки нащадків –
Малює герб, а в ньому – той рушник.             
/
    Малюнок автора - Лариси Шабаліної.       
            Читаючи твори А.С. Малишка ми насолоджуємося чистою, виразною мовою, яскравими образами, а найбільш, мабуть, глибиною ліричного почуття.
             У памяті сучасників назавжди зберігся образ Малишка – людини рідкісного душевного багатства, полум’яного патріота, поета-трибуна, чесного і принципового, з іскристим вогнем в очах.